впливові кола

1) заснування, створення; запровадження, введення

2) установа, заклад, організація

3) науково-дослідна організація

4) господарство; сім'я, домівка

5) міцне становище в суспільстві; улаштованість; постійний дохід

6) закон, правило, постанова

7) кодекс законів

8) (the E.) панівна (офіційна, державна) церква

9) (the E.) панівна верхівка, правлячі кола; можновладні; істеблішмент; консервативні елементи

10) штатний розклад

11) військ. штат особового складу

* * *

1) встановлення, заснування; створення; введення

2) установа; організація; заклад

3) ( стабільне) положення в суспільстві; достатні кошти, постійний дохід

4) закон, правило, постанова; кодекс законів

5) господарство, родина, дім, господа

6) ( the Establishment) пануюча, офіційна, державна церква; часто панівна верхівка, правлячі кола; істеблішмент; впливові кола ( у якій-небудь галузі науки)

7) штатний розклад; штат співробітників; вiйcьк. штат особового складу

1) встановлення, заснування; створення; введення

2) установа; організація; заклад

3) ( стабільне) положення в суспільстві; достатні кошти, постійний дохід

4) закон, правило, постанова; кодекс законів

5) господарство, родина, дім, господа

6) ( the Establishment) пануюча, офіційна, державна церква; часто панівна верхівка, правлячі кола; істеблішмент; впливові кола ( у якій-небудь галузі науки)

7) штатний розклад; штат співробітників; вiйcьк. штат особового складу

1. n

1) інтерес, зацікавленість

2) захоплення, схильність; прагнення, потреба; запит

3) важливість, значення

4) звич. pl практична зацікавленість; вигода, користь, інтереси

5) частка (в чомусь); відсоток, проценти; процентний прибуток

6) майнове право

7) вплив; сила авторитету

8) звич. pl група осіб, об'єднаних спільністю інтересів; зацікавлені особи (кола, організації)

9):

the interests — капіталісти, клас багатіїв

10):

with interest — з верхом, з лишком, щедро, сповна

2. v

1) цікавити, викликати інтерес (цікавість)

2) зацікавити (чимсь); залучити до участі (в чомусь)

3) зачіпати, торкатися

* * *

1) інтерес

2) зацікавленість; користь; вигода

3) частка, доля, участь; майнове право

4) вплив; сила авторитету

5) pl зацікавлені особи; ділові кола; істеблішмент

6) проценти, відсотки, процентний доход; ( позичковий) відсоток

1) цікавити, викликати інтерес, цікавість; привертати увагу

2) зацікавлювати; залучати до участі

Донцов, Дмитро Іванович (1883, поблизу Мелітополя - 1973) - укр. філософ, літератор, політик та історіограф, фундатор інтегрального націоналізму Ф. ах правника здобув у Петербурзькому ун-ті (1907). Студентом розпочав інтенсивну політичну діяльність, 1905 р. вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії. Після арешту (1908) емігрував до Австро-Угорщини, де студіював право у Віденському ун-ті. У 1913 р. пориває з соціалістичними ідеями, відмежувавшись на 2-му конгресі студентів від УСДРП і засуджуючи все ще впливові в Галичині московофільські ідеї; закликав до відокремлення від Росії. Од 1914 р. жив у Відні та Берліні, од 1916 р. - у Швейцарії; активно включився в роботу Союзу визволення України, який невдовзі очолив. На початку 1918 р. повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, створив (разом з Міхновським) Партію хліборобів-демократів. Од 1919 р. - знову в Швейцарії, на чолі Українського Пресового Бюро. Од кінця 1939 р. знову емігрує (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), од 1947 р. до самої смерті жив у Монреалі, де певний час (1948 - 1953) викладав укр. літературу в ун-ті. Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соціалістичної ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політичний радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції і пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (Янів). Політична позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", од 1913 р. залишалася незмінною О. бґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауера, Гартмана, Ніцше, Сореля та ін.). Речник "агресивного націоналізму" обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади - найвища функція нації") та пріоритет ідеї власновладності. Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, говорячи про принципові обмеження просвітницького варіанта інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінняям", вбачав у їх синтезі узгодженість Логосу й Еросу. Така узгодженість є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення національної ідеї та національного Еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали насамперед "драгоманівщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі і демократизм у громаді" і котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді"; а також соціалізм Маркса - Леніна, "пересякнутий отрутою московофільства", противагою якого в Д. є ідея політичної нації. Ідеалом і метою останньої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з Росією, під оглядом соціальним - негація соціалізму. В інтуїтивістськи-волюнтаристському світосприйнятті місце епістемологічної істини посідає аксіологічна правда, котрій належить бути тільки "своєю". Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства і окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов'язаний з ними ідеал надлюдини - визначальні моменти світогляду Д.

[br]

Осн. тв.: "Історія розвитку української державної ідеї" (1917); "Енгельс, Маркс і Лассаль про неісторичні нації" (1918); "Українська державна думка і Європа" (1919); "Підстави нашої політики" (1921); "Націоналізм" (1966); "Наша доба і література" (1937); "Дух нашої давнини" (1944); "Правда прадідів великих" (1952); "Туга за героїчним" (1953); "Від містики до політики" (1957); "Дві літератури нашої доби" (1958); "Незримі скрижалі Кобзаря" (1961); "Росія чи Європа" (1955).